Жовтень 2007

Моя історія

Олександр Костецький

 

Моя Історія

До Господа я прибігаю (Пс. 11, 1)

 

Родина Костецьких. Другий зліва оздоровлений 13-літній Оленсандр

 

День Матері, 9-го травня 2004 року. Для більшости людей, це було радісне святкування, але не для мене. Протягом попередніх двох тижнів я мав біль шлунка і це серйозно стурбувало маму і тата. Вирішено мене завести до дитячої клініки "Трілліум Госпітал". У дійсності це мене не радувало, але після наполегливості і обіцянок, ми поїхали до згаданої клініки. Лікарка, перевіривши мою кров, занепокоїлася тим, що помітила. Вона скерувала мене до Дитячого Шпиталю в Торонто, щоб докладніше обстежити мою кров. Здивувало те, що вона мене не залишила в Шпиталі Трілліум, але скерувала до Дитячого Шпиталю. Це не тільки занепокоїло маму, але й мене змусило думати над тим, настільки серйозний був мій стан.

Чотирнадцятого травня 2004 р., тиждень після просвітлення і тестів виявилося, що я знаходжуся на третій стадії лімфоми Буркетта. Це дуже важкий стан пістряка, клітини якого швидко розмножуються і поширюються. Лікар зробив заключення, що приблизно два тижні, після того як виник пістряк, він поширився на печінку, підшлункову залозу, на обидві нирки, і вже була пляма на легенях, а пляму на моєму стегні назвали плямою слабкої тканини.

Лікарі сказали мені, що я дуже щасливий, що до них звернувся, бо якщо б я не прийшов до клініки, то недуга могла б швидко поширитися, і тоді було б запізно щось зробити.

 

Чотири місяці я провів у шпиталі, і мама була біля мене. Вона допомагала і підтримувала мене під час хіміотерапії, мене постійно нудило, і це не давало мені нічого з'їсти, у мене виділялася слина з уст та й всі інші речовини, які входили з мене.

 

Моя мама допомагала мені змагатися з пістряком. Вона також представила мені пані Марію Дацюк, яка приходила до моєї кімнати багато разів молитися зі мною і за мене. Чотири священики також навідувалися до мене та молилися разом зі мною. Це були отці: Роман Панків, Роман Тринога, Петро Двірник і Петро Бабей.

 

Найбільше, чого я навчився від тих 5-ох релігійних людей в моєму житті - це збагнути силу молитви. Чим більше ти молишся, і чим більше людей молиться з тобою, тим більше молитов будуть вислухані.

 

Коли ти потребуєш помочі, проказуй вервицю, молися до блаж. с. Йосафати, до Матері Божої, до Нашого Ісуса, до Ангела Хоронителя і до Святого Духа. Молитва була мені розрадою протягом місяців мого лікування, і я вірю, що жодна молитва не проходить без відповіді.

Сказали мені, що я щасливий, що прийшов завчасно до шпиталю. Це могло бути тільки частковою правдою, бо мої молитви, молитви всіх тих, що молилися за моє зцілення, дуже допомагали мені потягом мого страждання. Минуло вже три роки відтоді, як мені сказали, що пістряк зник (але ще не має певності, чи так буде далі). Однак, я надалі молюся за мою майбутність, і за моє минуле, і надіюся, що Пречиста Діва Марія, Ісус Христос, блаж. с. Йосафата, Святий Дух мені допоможуть, захищатимуть мене, провадитимуть мене та інших, щоб уберегти від того всього, що я пережив. Я завжди буду намагатися не грішити, любити і шанувати людей довкруги мене і бути здоровим, щоб служити Богові в той спосіб, в який Він вирішить. Я залишаю вас з молитовним закликом: "Господи Ісусе Христе, я люблю Тебе. І я потребую Тебе, прийди до мого серця".

 

Примітка редакції: Олександр Костецький - це тринадцятилітній хлопець, який сам описав історію про свою страшну хворобу, з якою він боровся протягом трьох років. За допомогою гарячих особистих молитов, батьків та інших людей, він цілком здоровий. Коли на Вестоні, перед "Марійським Пам'ятником Подяки", торік у травні було розпочато кожної неділі відправляти Молебень до Матері Божої і проказування вервиці, то одними із перших учасників тих молінь було подружжя Костецьких, разом із своїми двома хлопцями. Вони часто приходили і далі приходять на Молебень і вервицю, щоб випросити повного оздоровлення для їхнього сина Олександра, який занедужав на жахливого пістряка. Незважаючи на складний стан здоров'я Олександра, вони сильно вірили в силу молитви. Кілька тижнів тому, Олександр радіючи приступив до мене і сказав: "Отче, я так важко хворів, але тими днями лікарі повідомили мені, що пістряк цілковито зник і я зовсім здоровий". При цій нагоді Олександр пообіцяв, що опише про свою недугу та своє чудесне зцілення, яким він завдячує силі молитви. Кожного разу після наших богослужінь, батьки разом із Олександром та з його молодшим братом стають на коліна перед "Пам'ятником Подяки" та виявляють Божій Матері велику подяку за чудесну ласку оздоровлення їхнього сина.